Валентина, 59 - 4 февраля 2017 14:05

Нi слова не сказала, промовчала.
Перед вiкном у сутiнках стояла,
дивилась довго йому, зблiдла, вслiд.
А серце, рана, й душу розривала,
такого болю ще не вiдчувала;
i холод в тiлi, як зимою лiд.
Цього нiяк вона не допускала,
щоб iнша взяла й раптом обiкрала,
тi почуття, якими стiльки лiт,
вона його лиш ними зiгрiвала
i всю себе до краплi вiддавала,
тепер, затьмареним став в неi свiт.
Як часто доля гiрко тих карає,
хто забагато iншим довiряє...
Довiра не завжди приносить плiд.

• 
• 
•